ametsheykhumer

Запорожец на Салгире: сечевики на службе Бахчисарая после 1734 года

Известно, что Запорожская Сечь в 1711-1734 годах находилась в подданстве крымских ханов. Менее известно, что после возвращения Коша в российское подданство в 1734 году часть запорожцев предпочла остаться в Крыму. И даже позднее из уже российской Сечи запорожцы бежали к хану целыми толпами. У этих товарищей было свое командование (назначаемое ханами), они ходили в составе крымских войск на Кавказ, их даже пытались выдать в Россию по требованию русских властей (но б.ч. бежала обратно в Крым с дороги). Об этом см. в замечательной книге:

Мільчев В. Нариси з історії запорозького козацтва XVIII століття (спроба історичної реконструкції на основі писемних джерел). Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2009, на стр. 28-32.

В ней, кстати, масса всякого-разного интересного — тут вам и история «мальтизов» (запорожцев на австрийской службе), «буткалов» (запорожцев, живших в османском подданстве еще до 1774 года), и прочее, и прочее.

Цитаты:

Стр. 28: «Впродовж 1709 - 1734 рр. сприятливі кліматичні та ландшафтні умови гірського та південнобережного Кримузвабили чимало запорожців, більше схильних до господарськихзанять, а не до військових виправ. На другу декаду XVIII ст.припадає купівля ними земель та хуторів у околицях Гезлева,Кафи та Бахчисараю. Особливо охоче козаки осідали у грецьких (румейських та татських) селищах, обзаводилися млинами,садками, виноградниками. Після 1734 р. чимало подібних хуторян залишилося на нажитих місцях, не бажаючи чергового разу починати все з нуля.

Однак, не ці «гніздюки» визначали «фізіономію» запорозької колонії у Криму. Не повернулася на батьківщину й частина запорожців-січовиків. Згідно донесень російських конфідентів,частина їх мешкала у самому Криму, частина ж оселилася наКубані, спільно з некрасівцями. Показовим є той факт, щокубанська гілка цих запорожців зберігала свою ідентичність аждо кінця 1750-х рр. Втім, кількість цих «кубанців», очевидно,не була значною та не впливала суттєво на настрої як укримській запорозькій громаді, так і в самій Запорозькій Січі.

Цього не можна сказати про козацьку громаду, що сталомешкала у ханській столиці – Бахчисараї, та його околицях. Її ядро становили нежонаті запорожці, які не побажали перейти під російську протекцію. Історія цієї групи козаків під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр., на жаль, поки що залишається недослідженою через брак джерел. Однак, ми можемо стверджувати, що їх кількість значно зросла після закінчення війни за рахунок доплину населення з Запорожжя та Гетьманщини. До кримських запорожців охоче приставали чумаки наймити, січові молодики, козаки-лисичники – всі ті, кому життя у Криму могло дати трохи більше можливостей длясамореалізації».

Стр. 29: «Згідно свідчень поручика О. Нікіфорова, який за особливим дорученням київського генерал-губернатора І.Лєонтьєва у вересні-листопаді 1744 р.перебував у Криму, більшість запорожців-аргатів перебувала у Криму не стільки заради заробітку, скільки рятуючись від покарання за скоєні на Січі злочини».

Стр. 30-31: «Запорожці–мешканці Кримського ханства–від цього часу активно залучаються до участі у військових акціях, головнимчином під час походів проти адизько-черкеського населення Кубані. Можливо, саме під час подібних походів відбувалося перетікання запорожців з кримського степу на Кубань та навпаки. Так, наприкінці травня 1752 р., згідно донесень російських розвідників, у складі воїнів Буджацької орди, щопрямували на Кубань, були присутні й запорожці–підданці кримського хана. Відомості наступних років дозволяють встановити їх приблизну кількість. У вересні 1754 р. доСекретної експедиції Правлячого Сенату надійшло донесення від генерал-майора І.Глєбова відносно посилки на черкесів,влітку того ж року, кримським ханом 6-тисячної орди, до складу якої входили некрасівці та 280 «волных запорожців». Однак, неможливо з’ясувати, були то запорожці з Криму чи з Кубані. Можливо, мало місце зведення обох загонів.

Стр. 31: «9 вересня 1755 р. київський віце-губернаторІ.Костюрін доносив у Сенат про отримані прапорщиком Хорватового гусарського полку С. Живановичем розвіддані відносно 119 запорожців, які перейшли турецький кордон, пройшли Очаківську область (Єдисан) та стали куренями на бессарабському боці р. Дністер, після чого послали депутатів до кримського хана з проханням про взяття їх під протекцію».


Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your reply will be screened